«Серце віддаю дітям!». В.О. Сухомлинський - коротка стаття за книгою.

Перед вами коротка стаття за книгою Василя Олександровича Сухомлинського «Серце віддаю дітям!».

Для чудового оволодіння рідною мовою, необхідно навчитися 5 речей: спостерігати, думати, читати, писати, передавати думку словом. 

    Школа - це не тільки місце, де діти здобувають знання та вміння: "Навчання - дуже важлива, але не єдина сфера духовного життя дитини. Справжня школа - це багатогранне духовне життя дитячого колективу, в якому вихователь і вихованець об'єднані безліччю інтересів і захоплень".

    Вихователь повинен сам бути якоюсь мірою дитиною, щоб зрозуміти духовний світ свого вихованця. У жодному разі не можна «оцінювати духовний світ дитини тільки оцінками і балами, ділити всіх учнів на дві категорії залежно від того, вчать чи не вчать діти уроки». Щоб пізнати добре дітей, треба знати їхню сім'ю, бо «дитина - це дзеркало морального життя батьків».   

  Школа не має бути нудною для дошкільнят: "Треба так ввести їх у шкільний світ, щоб перед ними відкривалися дедалі нові й нові радощі, щоб пізнання не перетворювалося на нудне вчення. І водночас, щоб школа не перетворилася на нескінченну, зовні захопливу, але порожню гру". 

Дитина - дослідник за природою, тому потрібно вчити її «через казку, фантазію, гру, через неповторну дитячу творчість».   

       

Сухомлинський пропонував навчати дошкільнят переважно поза шкільними стінами, на вулиці: "Серед природи дитині треба дати можливість послухати, подивитись, відчути. Не можна перетворювати дітей на пасивний об'єкт сприйняття слів". Заняття Сухомлинський закінчував на «найцікавішому місці»: «Нехай малюки з нетерпінням чекають на завтра».

    Сухомлинський пропонував чергувати сприйняття музичних творів зі сприйняттям природної музики: «тиші полів і луків, шелесту діброви, пісні жайворонка в блакитному небі, шепоту пшеничного колосся, яке дозріває, дзижчання бджіл і джмелів». Школа повинна навчити малюків цінувати прекрасне, «щоб краса світу творила красу в них самих».

    Серйозну увагу Сухомлинський приділяв проблемі обліку знань, справедливості оцінювання учнів, такій організації справи, за якої оцінка стимулює учня в русі вперед, а не є в руках вчителя чимось на кшталт палиці: "Оцінка повинна винагороджувати працьовитість, а не карати за лінь і недбалість. Якщо вчитель вбачає в двійці та одиниці батіг, яким можна підстьобувати ледачого коня, а в четвірці та п'ятірці пряник, то незабаром діти зненавидять і батіг, і пряник".

Процес навчання письма і читання має являти собою "яскравий, захопливий шматок життя, сповнений живими образами, звуками, мелодіями. Те, що дитина зобов'язана запам'ятати, насамперед, має бути цікавим".

    У малюків обов'язково треба розвивати співчуття: "Людина може стати другом, товаришем і братом іншої людини лише за умови, коли горе іншого стає її особистим горем. Щоб дитина відчувала серцем іншу людину - так можна сформулювати важливе виховне завдання, яке я поставив перед собою".

Сухомлинський акцентує увагу на тому, що процес навчання має бути емоційно забарвлений, приносити дітям справжню радість: "Я глибоко поважаю дидактику і ненавиджу прожектерство. Але саме життя вимагає, щоб оволодіння знаннями починалося поволі, щоб учіння - ця найсерйозніша і найретельніша праця дитини - було в той самий час і радісною працею, що зміцнює духовні та фізичні сили дітей. Це особливо важливо для малюків, які ще не можуть зрозуміти мети праці, сутності труднощів".

Одночасно з цим не можна забувати, що початкова школа має дати учням певне коло знань та вмінь: «Початкова школа має давати учневі тверде коло знань. Будь-яка неясність і невизначеність у цьому питанні послаблює як початкову школу, а й наступні ланки навчання».

Однак навчання Сухомлинський не хоче проводити шляхом «зубрежки»: «Не зубріння, а інтелектуальне життя, що б'є ключем, що протікає у світі ігри, казки, краси, музики, фантазії, творчості - таким буде вчення моїх вихованців. Хочеться, щоб діти були мандрівниками, відкривачами та творцями у цьому світі».

Завдання початкової школи – навчити учнів долати труднощі: «У жодному разі не можна допускати, щоб усе давалося учням легко, щоб дитина не знала, що таке труднощі. Без домашніх завдань не можна обійтися. Дитині треба вивчати зосереджувати розумові зусилля, напружувати увагу. Але робити це треба насамперед на уроці, поступово прищеплюючи навички самостійної розумової праці».

 Знання мають бути засобом, а не самоціллю: «Важко домогтися того, щоб дитину захопили власними силами таблиця множення або правила обчислення площі прямокутника. Знання стають бажаним надбанням маленької людини за умови, коли вони – засіб досягнення творчих, трудових цілей».

Важливе завдання школи – виховати людину допитливою, творчою, яка шукає думки: «Я уявляю собі дитячі роки як школу мислення, а вчителя – як людину, яка дбайливо формує організм і духовний світ своїх вихованців».

"Вчення - не механічна передача знань від вчителя до дитини, а перш за все людські відносини". Найголовніше – «виховання серця, дотик людської шляхетності до потаємних куточків Дитячої душі».

Читання не повинно зводитися до вміння читати: «Уміти читати - це означає бути чуйним до сенсу та краси слова, до його найтонших відтінків. Тільки той учень «читає», у свідомості якого слово грає, тремтить, переливається фарбами та мелодіями навколишнього світу. Читання - це віконце, через яке діти бачать і пізнають світ і себе».

Педагог повинен виховати почуття любові до сімейних цінностей та до Батьківщини: «Одне з найважливіших завдань школи – виховання почуття любові до Батьківщини, сім'ї, вірності її ідеалам, готовності боротися за ідеї. Змалку кожен мій вихованець відчував непримиренність до соціального зла - експлуатації людини людиною, щоб наша країна була безмежно дорога для нього як перша у світі країна».

Насамкінець автор сам підбиває підсумки своєї «школи радості»: «Найголовнішим успіхом своєї виховної роботи я вважав те, що діти пройшли школу людяності, навчилися відчувати людину, близько приймати до серця її радості та прикрості, жити серед людей, любити свою Батьківщину і ненавидіти її ворогів. Вони зрозуміли перетворюючу роль праці, чудово опанували рідну мову, навчилися 5 речей: спостерігати, думати, читати, писати, передавати думку словом. Я переконався, що навчити говорити, читати та писати дітей можна до 7-річного віку, тобто по суті до навчання у 1 класі. Якщо цієї мети досягнуто, духовні сили дитини звільняються для думки і творчості».

_______________________________________________

"Серце віддаю дітям!"  В.А.Сухомлинський